Бюро правової допомоги повідомляє
Правові наслідки перебування у фактично шлюбних відносинах
Відповідно до статті 4 Сімейного кодексу України, реалізуючи право на особисту свободу, кожна людина має право на створення сім’ї та проживання в ній. Форму створення сімейного союзу громадяни можуть обирати самостійно. Однією із основних форм сімейних відносин є шлюб. Статтею 21 Сімейного кодексу України визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Альтернативною формою організації союзу чоловіка та жінки, на противагу шлюбу, є «фактичний шлюб», тобто проживання осіб однією сім’єю без реєстрації шлюбу.
Положенням ст. 74 Сімейного кодексу України врегульовано питання відносин осіб, що проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу.
Такі відносини між чоловіком та жінкою мають певні ознаки, а саме: проживання чоловіка та жінки однією сім’єю, пов’язане із спільним побутом; виникнення у зв’язку з цим взаємних прав та обов’язків; відсутність зареєстрованого в органах державної влади шлюбу як між особами, що спільно проживають, так і з будь-якою іншою особою.
Хоча статтею 74 Сімейного кодексу України фактичний шлюб прирівняно до офіційно зареєстрованого, на практиці виникає безліч спірних питань, на які на законодавчому рівні немає конкретних відповідей. Відсутність чіткої системи правового регулювання фактичного шлюбу породжує неоднозначні підходи судів до вирішення спорів, які виникають після його припинення.
По - перше, у зв’язку з відсутністю реєстрації стосунків виникає проблема щодо встановлення моменту виникнення і припинення фактичних шлюбних відносин. У зв’язку з тим, що вищезазначені факти часом майже неможливо довести, необхідно звернути увагу, що найкращим доказом існування шлюбних відносин є показання свідків.
По – друге, постає питання з розподілу майна, яким володіють особи, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Статтею 74 Сімейного кодексу i закріплені рівні права законного подружжя та осіб, які в офіційному шлюбі не перебувають, на отримання в спільну сумісну власність майна, набутого за час спільного проживання, проте практичного механізму поділу такого майна законодавством на сьогоднішній день не передбачено. Особливо проблема поділу майна виникає тоді, коли право власності на таке майно було оформлено лише на одного з них.
Ч. 3 ст. 65 Сімейного кодексу України передбачено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово та має бути нотаріально засвідчена. Щодо укладання договорів стосовно майна, яке спільно набуто особами за час перебування у фактичних шлюбних відносинах, а право власності оформлено лише на одного з них, то надання згоди другого з цивільного подружжя на укладання таких договорів законодавством не передбачена. Тобто, один із подружжя не застрахований від відчуження такого майна законним власником без отримання згоди іншого.
Якщо перед чоловіком та жінкою виникла необхідність поділу майна, що було набуте ними під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, вони можуть поділити його шляхом укладання нотаріально посвідченого договору. В іншому випадку у разі недосягнення згоди щодо поділу майна залишається єдиний шлях – судовий. У правовому висновку Верховного суду України, викладеного у постанові по справі №6-66цс13 зазначено, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо:
1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);
2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
По – третє, це успадкування майна, яке залишилось після смерті одного із подружжя за умови відсутності заповіту.
Відповідно до положень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 р. № 7, вбачається, що проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі ст. 1261 Цивільного кодексу України. Згідно положень Цивільного кодексу, до першої черги спадкування за законом належать діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця й народжені після його смерті, той з подружжя, який пережив спадкодавця, і його батьки.
Отже, осіб, що проживали зі спадкодавцем у фактичних шлюбних відносинах можна віднести до спадкоємців четвертої черги за законом, як таких, що проживали однією сім’єю із спадкодавцем не менше як п’ять років до моменту відкриття спадщини. Для того, щоб особі, яка проживала із спадкодавцем без реєстрації шлюбу, довести своє право на частину спадщини, а саме на майно, що спільно набуто за час спільного проживання, знову ж таки необхідно звертатися до суду. В межах судового захисту права на частку в спадщині, попередньо необхідно довести суду факт проживання із спадкодавцем однією сім’єю та факт спільного набуття разом з ним спірного майна.
Актуальною є проблема, яка пов’язана із застосуванням права на утримання у осіб, які не перебувають у шлюбі між собою. Ст. 91 Сімейного кодексу України надає право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Проте існує істотна умова - проживання однією сім’єю тривалий час. Чіткого визначення поняття «тривалий час» у законодавстві не дано, тому за аналогією до ст. 76 Сімейного кодексу України можна зробити висновок, що це має бути не менш як десять років.
Також необхідно звернути увагу на проблеми, що стосуються особистих немайнових прав осіб, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах, а саме:
- Право на зміну прізвища, яке виникає тільки у зв’язку з реєстрацією шлюбу.
- Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають в зареєстрованому шлюбі. Це важливо у випадку, коли батько дитини не визнає батьківство чи просто не хоче бути записаним батьком дитини.
- Ускладнення, які виникають у осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, у випадку, якщо вони захочуть усиновити дитину. Відповідно до ч. 1 ст. 211 Сімейного кодексу України особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну й ту ж дитину. Проте, що якщо такі особи доведуть, що проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.
Отже, при необхідності вибору між подружжям, яке перебуває у зареєстрованому шлюбі та особами, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, варто звернути увагу на правові наслідки, які можуть виникнути під час перебування у фактичних шлюбних відносинах.
